Равлик, який ніс Місяць додому
Маленький равлик знаходить Місяць у калюжі й несе його через нічний сад на небо, а світлячок, цвіркун і метелик йому допомагають.
- Спокійна казка
Жив собі в сонному саду маленький равлик Павлик. Ходив він поволі, бо носив на спині свою хатку.
Одного вечора, після дощу, Павлик виповз на стежку. Аж бачить: у калюжі лежить Місяць. Круглий, жовтий, як млинчик.
— Ой! — пискнув Павлик. — Місяць упав!
Він обережно торкнувся води ріжками. Місяць затремтів, але не втік.
— Не бійся, — сказав Павлик. — Я віднесу тебе додому, на небо.
Він знайшов широкий листочок і зачерпнув ним води. Хлюп! У краплі засяяв маленький Місяць.
Повільно-повільно, тихо-тихо равлик поніс Місяць додому.
Проповз попри капусту, попри моркву. У саду темно, лише крапля на листочку світиться.
Аж тут — блим-блим! — підлетів світлячок.
— Куди ти, равлику, несеш Місяць?
— Додому, на небо.
— Небо ж високо! Темно тобі буде йти. Я посвічу.
І світлячок полетів попереду, як маленький ліхтарик.
Повільно-повільно, тихо-тихо равлик ніс Місяць додому.
Аж тут — стриб! — вискочив із трави цвіркун.
— Куди ти, равлику, несеш Місяць?
— Додому, на небо.
— Довга ж дорога! Я тобі заграю, щоб веселіше було.
І цвіркун заграв тихеньку пісню: цвір-цвір, цвір-цвір.
Повільно-повільно, тихо-тихо равлик ніс Місяць додому.
Аж тут — шурх-шурх! — прилетів нічний метелик, сірий і пухнастий.
— Куди ти, равлику, несеш Місяць?
— Додому, на небо. Тільки я не знаю, де воно починається.
Метелик подумав і показав крильцем:
— Найвище в саду росте соняшник. Звідти до неба найближче.
Ось і соняшник біля паркану. Високий-високий! Павлик зітхнув і поліз угору по стеблині. Світлячок світить, цвіркун грає, а метелик летить поруч, щоб крапля не впала.
Довго ліз Павлик. Аж ось і верхівка, велика жовта голова соняшника. Павлик підвів ріжки догори і завмер.
Над садом, у темному небі, світив Місяць. Круглий, жовтий, ясний.
— Ось твій дім, — шепнув Павлик краплі.
Він нахилив листочок. Кап! Крапля полетіла вниз, у траву. А Місяць у небі засяяв іще ясніше, наче сказав: «Дякую, равлику!»
— Ура, — тихенько сказав світлячок.
— Цвір-цвір, — тихенько заграв цвіркун.
Метелик нічого не сказав, тільки змахнув крильцями.
А Павлик позіхнув. Далеко ж він сьогодні ходив! Він сховав ріжки, заліз у свою хатку і заснув просто на м’якому листку соняшника.
А Місяць світив на нього згори всю ніч, тихо-тихо, щоб не розбудити.
