Котик і Півник
Котик іде по дрова й просить Півника не виглядати у віконце, але лисичка співає так солоденько, що Півник не втерпить.
- Трохи страшно
- Небезпечно
Жили собі в лісовій хатинці Котик і Півник. Котик ходив по дрова, а Півник лишався вдома: підмітав долівку, варив кашу й співав «Ку-ку-рі-ку!».
Одного ранку Котик узяв сокирку й каже:
— Піду я по дрова. А ти, братику, сиди тихо. Прийде лисичка — не виглядай у віконце!
— Не вигляну, — пообіцяв Півник.
Тільки-но Котик пішов, аж під віконцем — шур-шур — руда лисичка. Та як заспіває солоденько:
— Півнику-братику, червоний гребінчику, виглянь у віконце — дам тобі горошку!
Півник сидить на припічку, мовчить. А лисичка знову:
— Півнику-братику, червоний гребінчику, виглянь у віконце — дам тобі горошку!
«Тільки гляну, чи справді горошок», — подумав Півник і висунув голову. А лисичка — хап! — та й понесла його.
— Котику-братику! — закричав Півник. — Несе мене лисиця за темні ліси, за високі гори! Рятуй!
Котик почув, прибіг — шусть! — та й вихопив Півника з лисиччиних лап.
— Казав же я тобі не виглядати, — буркнув Котик.
— Більше не буду, — зітхнув Півник.
Наступного ранку все сталося так само. Лисичка співала, Півник слухав-слухав і не втерпів. Хап — і понесла! Та Котик знову почув і знову відбив братика.
На третій день Котик каже:
— Сьогодні я піду далеко, аж за річку. Кликатимеш — не почую. Тож не виглядай!
Пішов Котик. А під віконцем уже лисичка:
— Півнику-братику, червоний гребінчику, виглянь у віконце — дам тобі горошку!
Виглянув Півник. Хап — і понесла його лисичка.
— Котику-братику! Несе мене лисиця за темні ліси, за високі гори! Рятуй!
Та Котик рубав дрова далеко за річкою і нічого не чув. Принесла лисичка Півника до своєї хатки, посадила в кошик у куток, а сама пішла по воду.
Повернувся Котик увечері — хатка порожня, на порозі дві червоні пір’їнки. Ох і зажурився Котик! А тоді взяв гусельки, закинув через плече торбинку та й подався до лисиччиної хатки. Сів під віконцем і заграв:
— Трень-брень, гусельки, золоті струнки! Чи вдома лисичка, руда сестричка? Вийди послухати, як гусельки грають!
— Хто це так гарно грає? — визирнула лисичка.
Вийшла вона, а ноги самі в танець пішли. Котик грає та й потроху відходить від хатки, а лисичка за ним, кружляє, хвостом мете. Аж на галявині закрутилася вона так, що впала на траву й лежить, а в голові все крутиться.
А Котик — шусть у хатку! Витяг Півника з кошика, посадив у торбинку — і бігом додому.
Отямилася лисичка, зазирнула в хатку — а кошик порожній. Так і лишилася ні з чим. Більше вона до їхнього віконця не ходила.
А Півник відтоді, хоч би хто солоденько співав надворі, тільки кричить: «Не велів котик!» А дві пір’їнки з хвоста відростали в нього аж до весни.
