Солодка каша
Добра бабуся дарує дівчинці чарівний горщик, а мама забуває слово, яке його зупиняє, і каша заливає все місто.
- Спокійна казка
Жила собі в маленькому місті дівчинка з мамою. Жили бідно: часом на вечерю не було навіть скоринки хліба.
Одного ранку пішла дівчинка до лісу по ягоди. Аж бачить: на пеньку сидить бабуся, маленька, згорблена, в теплій хустці.
— Чого ти така сумна, дитино? — питає.
— Їсти хочеться, — зітхнула дівчинка. — І мені, і мамі.
Бабуся усміхнулася й дала їй горщик. Глиняний, круглий, із синьою квіточкою на боці.
— Горщик цей не простий. Скажеш йому: «Горщику, вари!» — і він наварить солодкої каші. А скажеш: «Горщику, стій!» — то й перестане. Запам’ятала?
— Запам’ятала! — кивнула дівчинка.
Подякувала вона й побігла додому, аж п’ятки блищали.
Удома поставила горщик на стіл.
— Горщику, вари!
Буль-буль, буль-буль — а в горщику вже каша. Жовта, гаряча, солодка, ще й медом пахне.
— Горщику, стій!
І горщик притих.
Мама аж руками сплеснула. Сіли вони та й наїлися досхочу. Відтоді щодня мали на столі кашу.
Якось донечка пішла в гості до тітки. А мама лишилася вдома й зголодніла.
— Горщику, вари! — сказала вона.
Буль-буль — і повна миска каші. Мама їсть, хвалить. Наїлася.
— Ну, годі вже, — каже.
А горщик варить.
— Досить, кажу!
А горщик варить.
— Зупинись, будь ласка!
А горщик варить і варить. Мама забула чарівне слово!
Каша полізла через край, по столу, на підлогу. Плюх, плюх! Ось вона вже в сінях, ось на ґанку, ось і на вулиці.
А горщик варить і варить.
Повзе каша до сусідів. Повзе повз пекарню, повз криницю, на площу. Коти на паркани — плиг-плиг! Гуси на дах — гел-гел! Люди дивляться: от дива! — і не знають, що робити.
— Ой, лишенько! — бідкається мама. — Як же тебе зупинити?
А горщик варить і варить. Уже вся вулиця в каші, уже все місто. Тільки одна хатка суха й лишилася.
Аж тут повертається мала додому. Бачить: тече жовта солодка річка. Вона одразу все зрозуміла.
— Горщику, стій! — гукнула дзвінко.
І горщик — стоп. Притих, наче й не він.
Мама обійняла доньку міцно-міцно.
— Ох, яка ж ти в мене розумниця!
А люди в місті сміялися. Хто хотів пройти вулицею, мусив собі дорогу ложкою виїдати. Гам-гам, гам-гам! Ніхто не сердився: каша ж солодка. А діти раділи найбільше.
Увечері мама з донькою вимили горщик і поставили на полицю.
— Я тобі завтра нагадаю слово, — шепнула донька.
— Нагадай, — засміялася мама.
Лягли вони в теплу постіль, ситі й щасливі. Мама вкрила доньку ковдрою, поцілувала в носик. І заснули обидві. А на полиці тихенько спав і чарівний горщик.
