Принцеса на горошині
Принц шукав справжню принцесу по всьому світу, а впізнала її стара королева — за допомогою однієї маленької горошини.
- Спокійна казка
Жив собі в одному королівстві принц. Захотів він одружитися, та не з будь-ким, а лише зі справжньою принцесою.
— Де ж її знайти? — зітхав він.
От осідлав принц коня та й вирушив у світ. Цок-цок — через гори. Цок-цок — через ліси. Цок-цок — через широкі поля.
Принцес він зустрів чимало. Одна сміялася так голосно, що аж дзвеніли шибки. Друга цілий день лічила свої сукні й ніяк не могла долічити. Третя була наче й мила, та щось у ній було не так, а що — принц і сам не знав.
І щоразу він думав:
— Принцеса? Наче так. А справжня? Хтозна…
Повернувся принц додому сумний-пресумний.
— Нема на світі справжньої принцеси, — сказав він.
А стара королева, його мама, тільки хитро всміхнулася.
Одного вечора знялася страшна буря. Гу-у-у! — завивав вітер. Бах-бабах! — гримів грім. Дощ лив, як із відра.
Аж тут — тук-тук-тук! — хтось стукає в міську браму.
Старий король сам пішов відчиняти. Дивиться — стоїть за брамою дівчина. Мокра-премокра! Вода стікає з її кіс, з плаща, хлюпає в черевичках.
— Добрий вечір, — каже вона й тремтить. — Я принцеса. Справжня.
«Ну, це ми ще побачимо», — подумала королева. Але вголос нічого не сказала.
Пішла королева в спальню для гостей. Зняла з ліжка все-все, а на голі дошки поклала одну маленьку зелену горошину. На горошину — перину. На перину — ще перину. І ще, і ще… Двадцять перин! А зверху — двадцять пуховиків, м’якеньких, як хмаринки.
Ліжко вийшло таке високе, що гостя полізла на нього драбиною.
— На добраніч, — сказала королева й тихенько причинила двері.
Вранці всі зібралися снідати.
— Як вам спалося? — питає королева.
— Ой, погано! — зітхнула принцеса. — Я майже очей не зімкнула. Там лежало щось тверде-претверде. Я крутилася й так, і сяк, а тепер у мене аж боки болять!
Король заплескав у долоні, а королева засміялася:
— Відчула горошину крізь двадцять перин і двадцять пуховиків! Тільки справжня принцеса буває така ніжна!
Принц аж засяяв. Тепер він знав напевно: ось вона, справжня.
Незабаром справили весілля, і принцові більше не треба було їздити по світу.
А горошину поклали в королівську скарбницю, під скло, поруч із золотими коронами. Кажуть, вона й досі там лежить — якщо її, звісно, ніхто не взяв.
Ось вам і вся правдива історія.
