Золотоволоска і три ведмеді
Дівчинка Золотоволоска заходить до лісової хатки, куштує ведмежу кашу, ламає стільчик і засинає в чужому ліжечку.
- Трохи страшно
Жила собі на узліссі дівчинка Золотоволоска. Кучері в неї сяяли, як сонечко, а ніжки так і рвалися в ліс.
А в лісі стояла хатка. Жили в ній три ведмеді: великий Тато Ведмідь, середня Мама Ведмедиця і маленьке Ведмежатко.
Одного ранку Мама зварила кашу й розклала по мисках: велику — Татові, середню — собі, маленьку — Ведмежаткові.
— Гаряча! — подуло Ведмежатко.
— То ходімо погуляймо, поки прохолоне, — сказав Тато.
Та й пішли ведмеді стежкою.
А Золотоволоска тим часом — плиг-плиг через струмок — і вийшла просто до хатки. Тук-тук! Ніхто не відповідає. Двері — рип! — і вона вже всередині.
Аж бачить: на столі три миски. Скуштувала з великої:
— Ой, гаряча!
З середньої:
— Ой, холодна!
З маленької:
— Ох, саме така!
І гам-гам — усю кашку з’їла.
Потім сіла на великий стілець — твердий. На середній — м’який, аж провалюється. А маленький — якраз. Гойдалася на ньому Золотоволоска, гойдалася, аж тут — трісь! — стільчик розвалився, а вона — бух на підлогу.
— Ой, — сказала дівчинка й потерла бочок.
Пішла нагору. Там три ліжка. Велике — зависоке. Середнє — зашироке. А маленьке — тепле, з латаною ковдрою. Лягла Золотоволоска, позіхнула — і заснула.
Тут повернулися ведмеді. Глянув Тато на свою миску й загудів товстим голосом:
— Хто куштував мою кашу?
— Хто куштував мою кашу? — спитала Мама.
— Хто куштував мою кашу — і все-все з’їв?! — пискнуло Ведмежатко.
Глянули на стільці.
— Хто сидів на моєму стільці? — загудів Тато.
— Хто сидів на моєму стільці? — спитала Мама.
— Хто сидів на моєму стільчику — і зламав його?! — схлипнуло Ведмежатко.
Туп-туп-туп — піднялися ведмеді нагору.
— Хто лежав у моєму ліжку? — загудів Тато.
— Хто лежав у моєму ліжку? — спитала Мама.
— А в моєму ліжечку хтось спить! Ось вона! — пискнуло Ведмежатко.
Золотоволоска розплющила оченята. А над нею — три ведмежі носи: великий, середній і маленький!
— Ой! — скрикнула вона. Плиг з ліжка, через віконце — і в ліс.
Ведмеді аж роти пороззявляли.
— Вона ж навіть не привіталася, — здивувалося Ведмежатко.
Бігла Золотоволоска стежкою, аж кучері підстрибували. До самої хати бігла й ні разу не озирнулася.
Ведмеді тепер, коли йдуть погуляти, завжди зачиняють двері на гачок. Клац!
— Щоб ніхто нашої кашки не з’їв, — каже Ведмежатко. — І стільчика не зламав.
А Золотоволоска відтоді в чужу хату без запрошення ні ногою. Тепер вона спершу стукає — тук-тук! — і чекає, поки скажуть: «Заходь!»
