Тимко і лист Миколаю
Перед зимовим сном їжачок Тимко малює лист Миколаю і просить подарунок не собі, а сестричці Лілі. А бабуся Сова обіцяє той лист передати.
- Спокійна казка
Прийшла пізня осінь. Листя в Дубовому Гаю облетіло, і їжача родина готувалася до зимового сну.
Тимко пішов до старого дуба попрощатися з бабусею Совою. А за ним — туп-туп-туп — дріботіла Ліля. Вона тепер ходила за братом хвостиком і все за ним повторювала.
— Бабусю Сово, а що буде взимку, поки ми спимо?
— Ух! Багато чого, — озвалася Сова з дупла. — Сніг буде. А шостого грудня прийде святий Миколай. Він тихенько кладе дітям під подушку подарунки.
— Подалунки! — пискнула Ліля.
Тимко аж підскочив. А тоді спохмурнів.
— А як він мене знайде? Я ж спатиму під корінням, а не в ліжку!
Сова нічого не відповіла. Тільки ухнула, і за скельцями окулярів хитро блиснули її бурштинові очі.
Удома Тимко засмутився ще дужче. Бо згадав учорашнє. Ліля схопила його олівці й начеркала каракулі просто на його малюнку з білочкою. Тимко тоді так розсердився, що тупнув лапкою й крикнув: «Іди геть!»
— Мамо, — тихо спитав він, — а Миколай приходить тільки до чемних? Я вчора на Лілю сердився.
Мама сіла поруч і пригорнула його.
— Кожен буває сердитий, сонечко. А подарунок не треба заробляти. Його дарують, бо люблять.
— Отак, — кивнув тато. — Намалюй-но Миколаєві лист. Де ж мій олівець?
Тимко показав на татове вухо. Тато всміхнувся й віддав олівця йому.
Що ж попросити? Тимко глянув на Лілю. Вона сиділа на підлозі й крутила в лапках його найкоротший олівчик. Своїх олівців у неї не було.
І Тимко намалював маленьку їжачиху в рожевій шапочці, а біля неї — коробку олівців. Великих, різнокольорових. Її власних.
— А собі? — спитала мама.
Тимко знизав плечима. Собі він нічого не придумав.
Тато провів на дощечці зросту нову рисочку, а біля неї намалював крихітний конвертик. А мама зав’язала блакитний фартух.
— Спечу-но я пиріг — про всяк випадок. Раптом Миколай у дорозі змерзне.
Надвечір Тимко стояв під дубом із листом у лапках. Серце калатало: тук-тук-тук. Він пирхнув носиком.
— Вдих, видих — і вперед!
— Вдих, видих — і впелед! — повторила Ліля.
Тимко простягнув бабусі Сові лист. А мама — теплий пиріг у рушнику.
— Я взимку не сплю, — сказала Сова й сховала лист під крило. — Передам. Обіцяю.
Невдовзі вся родина вмостилася під корінням дуба, у гніздечку з листя й моху. Тимко поклав голову на подушечку із сухої трави, згорнувся клубочком і заснув.
А прокинувся аж навесні. Дзенькала капіж, пахло мокрою землею. Тимко потягнувся, сунув лапку під подушечку — і завмер. Там щось шелестіло.
Два пакуночки! На одному намальовано рожеву шапочку, на другому — червоний шарфик.
— Лілю! Прокидайся! Миколай приходив!
Ліля розгорнула свій пакуночок — а там олівці. Великі, різнокольорові. Її власні.
— Мої! — запищала вона й притисла коробку до себе.
А в Тимковому пакуночку лежав альбом для малювання. І ще сіра пір’їнка та записочка. Тимко прочитав її по складах:
«Ух! А ось тобі загадка: хто взимку не спить, у темряві бачить, крилами махає тихо-тихо — і Миколаєві дорогу до дуба показує?»
Тимко глянув угору. На гілці сиділа бабуся Сова. Окуляри в неї блищали, а вигляд був невинний-невинний.
— Ух, — сказала вона. — І хто б це міг бути?
Тимко притулив пір’їнку до носика й засміявся. Він нічого не просив собі. А подарунок однаково знайшов його під корінням дуба, бо хтось цілу зиму не спав і пам’ятав про нього.
