Бабусин ґудзик
Мирко знаходить у бабусиній скриньці старий синій ґудзик зі щербинкою, а з ним — історії прадіда, мами й одну давню таємницю.
Серія «Бабусина скриня» · казка 1 з 2
- Спокійна казка
Увечері Мирко вже був у піжамі. Тільки на піжамі бракувало одного ґудзика, якраз посередині, і вона весь час розстібалася.
— Ходи-но сюди, — покликала бабуся й поставила на стіл свою скриньку.
Мирко підняв кришку. Дзень-дзелень! Ґудзики заворушилися, як рибки. Білі, як зубки. Червоні, як горобина. Крихітні, як макові зернятка.
А на самому дні лежав один синій. Великий, круглий, з чотирма дірочками. З одного боку на ньому була щербинка, ніби хтось його надкусив.
— Бабусю, це мишка гризла?
— Мишок у нас немає, — сказала бабуся. — А цей ґудзик старший за мене.
— Старший за тебе? — Мирко аж рота розкрив.
— Ага. Колись він був на пальті твого прадіда. Пальто було темне й важке. Прадід ходив у ньому взимку: рип-рип по снігу. А ґудзик тримав комір, щоб вітер не задував за шию.
Мирко підняв ґудзик до лампи й подивився крізь дірочки. Світло засяяло в них, наче чотири маленькі зірочки.
— А потім?
— Потім пальто зносилося. А ґудзик я сховала. Коли твоя мама була маленька, я пришила його на її синю сукенку. Мама в ній танцювала на святі в садочку. Крутилася — фррр! — і ґудзик крутився разом із нею.
— А щербинка звідки?
Бабуся подумала-подумала.
— Не знаю, — сказала вона. — Цього вже ніхто не пам’ятає.
Мирко потер щербинку пальцем. Вона була гладенька, ніби її довго-довго гладили.
— Бабусю, а тепер ґудзик чий?
— А тепер, — бабуся дістала голку й синю нитку, — тепер він твій.
Пришивали вдвох. Бабуся шила, а Мирко притримував ґудзик пальчиком і рахував:
— Раз — у дірочку. Два — назад. Раз — у дірочку. Два — назад.
Аж тут у двері зазирнула мама.
— Ой! — сказала вона. — Мій синій ґудзик!
— Він був на прадідовому пальті, — пояснив Мирко. — І на твоїй сукенці. А щербинки ніхто не пам’ятає.
Мама нахилилася, торкнулася щербинки — і засміялася.
— Я пам’ятаю. Це я його гризла! Перед святом у садочку. Так боялася танцювати, що взяла ґудзик у зуби — гам! — і стою.
— Ти? — бабуся сплеснула руками. — А мені й не сказала!
— А потім заграла музика, і я вже не боялася, — усміхнулася мама. — Танцювала аж до кінця.
Мирко засміявся так, що новий ґудзик на піжамі аж підстрибнув.
Ґудзик пам’ятав сніг і прадіда. Пам’ятав маму й музику. А про Мирка він ще не знав нічого.
Мирко погладив його й задумався: а яку ж історію я йому подарую?
А яка річ у вашій родині пам’ятає ваші історії?
