Тимко і найменший
У Тимка народжується сестричка Ліля, і йому хочеться, щоб мама була тільки його. Аж раптом виявляється, що Ліля вже знає свого брата.
- Спокійна казка
Жив собі в Дубовому Гаю їжачок Тимко. Була в нього мама, був тато, був червоний шарфик, а в дуплі старого дуба жила бабуся Сова. А незабаром у хатці мав з’явитися ще хтось. Зовсім маленький.
Щоранку Тимко прикладав носика до маминого животика й пирхав:
— Пирх-пирх! Привіт!
А в животику щось легенько ворушилося.
— Чуєш? — усміхалася мама. — Вона тобі відповідає.
Одного літнього ранку мама зав’язала блакитний фартух і сказала:
— Спечу-но я пиріг — про всяк випадок.
А тато майстрував ліжечко. Шурх-шурх — летіла стружка. Тато роззирнувся довкола:
— Де ж мій олівець?
— За вухом! — засміявся Тимко.
А по обіді в хатці запищало: «Пі-пі-пі!» Так народилася Ліля.
Вона була крихітна, рожевенька, з м’якими білими голочками. Оченята міцно заплющені.
— Яка маленька… — прошепотів Тимко.
Мама тримала Лілю на руках. Тато гойдав нове ліжечко. Усі шепотіли, усі всміхалися, і всі дивилися тільки на Лілю.
І Тимкові раптом захотілося, щоб мама була тільки його. Він розсердився, надувся й пирхнув:
— Пирх! Нехай вона йде назад!
Мама не сварилася. Вона простягла до нього вільну лапку.
— Я бачу, ти сердишся. Знаєш, що я роблю, коли в серці бурчить? Вдих, видих — і вперед!
Але Тимкові не хотілося ні вдиху, ні видиху. Він вибіг надвір і сів під дубом.
— Ух! — озвалася з гілки бабуся Сова. — Хто це тут пирхає так сердито?
— Я, — буркнув Тимко. — У нас тепер Ліля. І всі дивляться тільки на неї.
Сова поправила окуляри.
— Ух! А ось тобі загадка. Ще не бачила, а вже знає. Ще не говорить, а вже відповідає. Хто це?
Тимко думав-думав, морщив носика… Хто ж це може бути?
Аж тут із хатки долинуло: «Уа-а! Уа-а!» Ліля плакала. Мама співала колискову — не допомагало. Тато гойдав ліжечко — не допомагало.
Тимко підійшов до дверей і зупинився. Пирхнув носиком.
— Вдих, видих — і вперед!
І зробив крок.
Він нахилився над ліжечком і тихенько, як щоранку, пирхнув:
— Пирх-пирх. Привіт.
Ліля замовкла. Повела рожевим носиком. І відповіла, ледь-ледь чутно:
— Пих!
— Вона мене впізнала! — ахнув Тимко. — Ще не бачила, а вже знає!
— Бо ти розмовляв із нею найдовше з усіх, — усміхнулася мама.
Тепер Тимко знав: заспокоїти Лілю вміє він. Він же її старший брат.
Тато підвів Тимка до дощечки на кухонному одвірку. Тимко виструнчився рівно-рівно.
— Де ж мій олівець? — замислився тато.
Тимко, не обертаючись, показав йому на вухо. Тато провів риску й намалював біля неї маленьке сердечко. А внизу, біля самої підлоги, поставив крихітну крапочку. Лілину.
Пирогів, звісно, вийшло забагато, і половину роздали сусідам. Один шматок мама понесла бабусі Сові.
А Тимко сидів біля ліжечка й тихенько пирхав. І найменша в хатці вже знала: так пирхає її старший брат.
