Тимко йде до садочка
Їжачок Тимко вперше йде до садочка «Жолудь»: зранку сумно, а мама обіцяє прийти після обіду й сну.
- Трохи сумно
Того ранку мама Тимка прокинулася раніше за всіх і поставила в піч яблучний пиріг.
— Спечу-но я пиріг — про всяк випадок, — сказала вона. Бо сьогодні Тимко вперше йшов до садочка.
Тимко пов’язав червоний шарфик, а на спину вдягнув новенький рюкзачок. У рюкзачку лежали яблучко, горішки й шматок маминого пирога.
Садочок «Жолудь» стояв на сонячній галявині. Там пищали, сміялися й тупотіли малята. Тимко зупинився й пирхнув носиком.
— Вдих, видих — і вперед! — шепнув він.
Але ніжки не йшли. Тимко вчепився в мамин фартух, і з оченят — кап-кап — покотилися сльози.
Назустріч вийшла висока срібно-сіра зайчиха у фіолетовому кардигані. Вона присіла біля Тимка, і її довгі вуха схилилися аж до його носика.
— Я тітонька Зайчиха, — тихо сказала вона. — Я бачу, тобі сумно. Сумувати можна.
Мама обійняла Тимка міцно-міцно.
— Тепер я піду, Тимку. А прийду по тебе після обіду й сну. Ти пообідаєш, поспиш — і я тут.
— Після обіду й сну, — повторив Тимко й шморгнув носом.
Мама помахала йому від хвіртки, і Тимко помахав у відповідь. Сумно було. Але він знав, коли мама прийде.
Аж тут повз нього — шмиг! — промчало руде лисеня в смугастій футболці.
— Я перший! — гукнуло воно й притулилося носом до віконця.
— Це Рудик, — усміхнулася тітонька Зайчиха. — Він завжди першим біжить до віконця.
А під лавкою сиділо крихітне сіре мишеня з ромашкою за вушком. Тимко його впізнав: це ж та сама мишка, яку він колись проводив із ліхтариком до нірки!
— Крихітко! А тобі страшно? — спитав Тимко.
— Самісіньку трошечки, — чесно сказала мишка.
— І мені, — зітхнув Тимко. І обом трохи полегшало.
Вони будували з шишок хатку, ліпили з піску пиріжки. А Рудик раз у раз кричав «Я перший!» — і знову біг до віконця.
— Плесь-плесь — усі тут? — плеснула в лапи тітонька Зайчиха. — Час обідати!
На обід були печені яблучка й горіхи. Тимко дістав мамин пиріг і поділив його на трьох: собі, Крихітці й Рудикові.
А потім настав час сну. Малята полягали в ліжечка. Тільки одне ліжечко стояло порожнє. Рудик знову стояв біля віконця. Тихо-тихо. І шморгав носом.
— Ти чого? — підійшов Тимко.
— Маму виглядаю, — прошепотів Рудик. — Хочу першим її побачити.
Он чому він так бігав до віконця! Рудикові теж було сумно, тільки він про це нікому не казав.
Тітонька Зайчиха почула те шморгання своїми довгими вухами. Та Тимко встиг першим.
— Мами приходять після обіду й сну, — сказав він, зовсім як мама. — Обід уже був. Лишився тільки сон.
Рудик подумав. Витер носа. І ліг у ліжечко поруч із Тимком.
— Я перший засну! — шепнув він.
І таки заснув першим.
Прокинулися малята, а за віконцем уже стоять мами. Рудик як підскочить:
— Я перший побачив!
А Тимкова мама стояла біля хвіртки саме тоді, коли й казала: після обіду й сну. Тимко помчав до неї, і рюкзачок підстрибував у нього за спиною — плиг-плиг.
Увечері тато поставив Тимка спинкою до дощечки на кухонному одвірку.
— Де ж мій олівець? — пробурмотів тато.
— За вухом! — засміявся Тимко.
Тато провів рисочку й намалював біля неї маленький рюкзачок. Мала Ліля пискнула в мами на руках, наче теж хотіла рюкзачок.
— А завтра підеш до садочка? — спитала мама.
— Піду, — кивнув Тимко. — Рудик без мене не знає, коли приходять мами.
