Заєць і Їжак
Хвалькуватий Заєць сміється з коротких ніжок Їжака, але кмітливий Їжак із дружиною перемагає його в перегонах.
- Спокійна казка
Жив собі на краю поля Їжак. Ніжки в нього були коротенькі й трохи криві, зате голова розумна.
Одного ранку вийшов Їжак глянути, чи підросли буряки. Тупу-тупу, дріботить стежкою. Аж назустріч Заєць: вуха до неба, ноги довгі, ніс задертий.
— Ой, не можу! — засміявся Заєць. — Куди це ти, Їжаче, на таких кривих ніжках? До вечора хоч до кінця стежки дійдеш?
— Ніжки як ніжки, — спокійно відповів Їжак. — Мені вистачає.
— Вистачає! — пирхнув Заєць. — Я за один стрибок більше пробіжу, ніж ти за цілий день.
Їжак подумав-подумав і каже:
— А давай побіжимо наввипередки. Хто програє, той більше ні з кого не сміється.
Заєць аж упав у траву від реготу.
— Ти? Зі мною? Ну давай! Хоч зараз!
— Ні, — каже Їжак. — Я ще не снідав. Приходь трохи згодом до зораного поля.
Побіг Їжак додому й гукає:
— Їжачихо, ходи-но допоможи. Будемо Зайця вчити.
— Якого ще Зайця? — сплеснула лапками Їжачиха.
Розказав їй Їжак усе, і вона теж засміялася.
Прийшли вони до поля. А там дві борозни, довгі-довгі рівчачки в землі, поруч одна з одною. Їжак посадив дружину на дальньому кінці.
— Сиди тихенько. Як прибіжить Заєць, вистрибни й гукни: «А я вже тут!»
А треба вам сказати, що Їжачиха схожа на Їжака, як горошина на горошину. Обоє кругленькі, колючі, носик чорний.
Вернувся Їжак на початок. А Заєць уже там, нетерпляче тупає лапою.
— Ну що, кривоніжко, готовий?
— Готовий.
— Раз, два, три!
Заєць — фррр! — полетів борозною, аж пил стовпом. А Їжак ступив три кроки, присів у борозні та й сидить.
Добіг Заєць до кінця, а з борозни Їжачиха:
— А я вже тут!
Заєць аж присів. Вуха сторч.
— Як це? Ану ще раз! Назад!
І — фррр! — назад. Добігає, а там Їжак:
— А я вже тут!
— Не може бути! — кричить Заєць. — Ще раз!
Туди: «А я вже тут!» Назад: «А я вже тут!»
Бігав Заєць, бігав, поки лапи не стали м’які, як вата. Бух у траву! Лежить, дихає важко, вуха розкинув.
— Усе… — ледве вимовив він. — Твоя взяла.
Підійшов Їжак, сів поруч.
— Ну що, Зайчику, ще посмієшся з моїх ніжок?
— Ні, — зітхнув Заєць. — Не буду. Ні з чиїх ніжок не буду.
Пошкандибав Заєць поволеньки до лісу. А Їжак з Їжачихою пішли додому. Вдома пахло печеними грушками. Наїлися вони, згорнулися клубочками під теплим листям і солодко заснули.
А Заєць відтоді, як побачить Їжака, чемно йому вклоняється.
