Чому у ведмедя короткий хвіст
Хитра лисиця вчить ведмедя ловити рибу хвостом в ополонці, і відтоді в усіх ведмедів куценькі хвостики.
- Трохи сумно
- Трохи небезпечно
Давно-давно, кажуть, у ведмедя був довгий-предовгий хвіст. Пухнастий, бурий, аж до самої землі. Та одного зимового дня все змінилося.
Ішов ведмідь лісом. Сніг під лапами рип-рип. Аж назустріч лисиця. А в зубах у неї ціла низка риби.
— Ого! — здивувався ведмідь. — Де ти, руда, стільки риби взяла?
А лисиця ту рибу щойно десь поцупила. Та хіба ж вона признається?
— Сама наловила, — махнула вона хвостом. — На річці.
— Навчи й мене! — попросив ведмідь. — Я теж рибки хочу.
Лисиця хитро примружила оченята.
— Це легко. Іди на річку, продовбай у кризі ополонку. Опусти туди хвоста й сиди. Коли щипатиме, не ворушися! Щипле — значить, клює. Що довше сидиш, то більше риби. А тоді смикай щосили!
— Щипле — значить, клює, — повторив ведмідь. — Запам’ятав!
Подибав він до річки. Бух-бух лапою по кризі, і вийшла ополонка. Сів ведмідь, опустив хвоста в чорну воду. Холодно! Брр!
Сидить ведмідь. Вітер свище. Сніжок падає. А хвіст щипле: спершу трошки, потім дужче.
— Щипле — значить, клює, — шепоче ведмідь. — Ох, і багато ж риби буде!
А лисиця з-за кущика визирає та й хихоче в лапку.
Сидить ведмідь годину. Сидить другу. Уже й місяць зійшов, уже й зорі замерехтіли. А хвіст щипле-щипле, а потім і щипати перестав.
— Ну, тепер риби повна ополонка! — зрадів ведмідь. — Пора!
Уперся він лапами та як смикне!
Трісь!
Покотився ведмідь кубарем у сніг. Озирнувся, а хвоста й немає. Тільки куценький хвостик стирчить, як пеньочок. А довгий хвіст так і лишився в кризі, примерз міцно-міцно.
— Ой-ой, — зітхнув ведмідь. — А де ж риба? Де ж мій хвіст?
Нема ні риби, ні хвоста. І лисячий слід снігом замело.
Помацав ведмідь свій хвостик лапою. Короткий. Смішний. Але теплий.
— Ну й нехай, — буркнув ведмідь. — Зате тепер не мерзне.
Почалапав ведмідь додому, до свого барлогу під старою ялиною. Нагорнув сухого листя, ліг, згорнувся клубочком. Накрив носика лапою. А хвостик сховати було зовсім легко: він же тепер маленький.
Надворі мете хуртовина, а в барлозі тихо й тепло. Позіхнув ведмідь і заснув аж до самої весни.
А хуртовина за ялиною все співала й співала йому колискову.
Відтоді всі ведмеді ходять із куценькими хвостиками. А хитрим лисицям більше не вірять.
