Їжачок і ліхтарик
Маленький їжачок Тимко боїться темряви, але одного вечора мусить сам дійти додому з ліхтариком.
- Трохи страшно
Жив у лісі маленький їжачок Тимко. Удень він був дуже сміливий: лазив під корчами, шукав грибочки й не боявся навіть сердитого борсука. А от увечері, коли сонце ховалося за деревами, Тимкові ставало моторошно. Темрява здавалася йому великою і чорною, а кожен кущ — схожим на когось чужого.
Одного разу Тимко загостював у бабусі Сови. Вони пили чай із малиновим варенням, розгадували загадки, і Тимко й не помітив, як за вікном засутеніло.
— Ой, — злякався він. — Мені ж додому треба! А там уже темно…
Бабуся Сова примружила свої великі очі, пошурхотіла в шафці й дістала маленький ліхтарик.
— Візьми, — сказала вона. — Цей ліхтарик не простий. Він світить тим яскравіше, чим сміливіше ти йдеш.
Тимко взяв ліхтарик обома лапками. Усередині тепло мерехтів вогник.
Вийшов він на стежку. Навколо шелестить, порипує, ухкає. Тимко зробив крок, другий… Аж бачить: попереду стоїть хтось великий, кудлатий, із довгими руками!
Тимко затремтів, але згадав бабусині слова, підняв ліхтарик вище — і засміявся. То був старий пеньок, а «руки» — сухі гілки.
— Добрий вечір, пеньку, — чемно сказав Тимко, і йти стало трошки легше. Вогник у ліхтарику спалахнув яскравіше.
Далі стежка пірнала між кущами. Раптом щось як зашурхотить! Тимко зупинився, а потім посвітив туди. З-під листочка визирнула мишка.
— Ти теж боїшся? — пискнула вона.
— Трошки, — чесно признався Тимко. — Але з ліхтариком не так страшно. Хочеш, проведу тебе до нірки?
Мишка радо погодилася, і вони пішли разом. А вдвох, виявляється, страшно вдвічі менше.
Аж ось довкола засвітилися маленькі вогники — то прилетіли світлячки. Вони кружляли над стежкою, наче хотіли сказати: «Ми теж світимо тобі, Тимку!»
Тимко провів мишку до нірки, помахав їй лапкою і побачив попереду знайоме віконце. У ньому горіло світло: мама чекала на нього.
— Мамо, я сам дійшов! — гукнув Тимко з порога. — Там пеньок, і мишка, і світлячки… і зовсім не страшно!
Мама обійняла його й поцілувала в мокрий носик.
Того вечора Тимко поставив ліхтарик на підвіконня. Він лежав у ліжечку, дивився, як за вікном спить ліс, і думав, що темрява — це просто ніч, яка вкриває все ковдрою, щоб і дерева, і звірята, і маленькі їжачки могли відпочити.
Тимко позіхнув, заплющив оченята й солодко заснув.
